Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність. Таке спілкування відбувається в групах. Група — об'єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні. У соціально-психологічному аналізі груп однією з найважливіших проблем є їх класифікація. Багатство ознак, які при цьому можна обрати за критерій, породжує різноманітні її варіанти. Так, залежно від того, безпосередніми чи опосередкованими є взаємозв'язки між індивідами, групи поділяють на умовні й реальні. Умовна група — об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки. Члени такої групи можуть бути незнайомими між собою і ніколи не зустрічатись. Ознаки умовних груп бувають різними: стать, вік, професія, етнічна належність та ін. Прикладами умовних груп є підлітки (всі діти віком 10— 15 років), символічна збірна команда світу з футболу, яку формують журналісти, тощо. Реальна група — контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки. Це обмежена за розмірами спільнота людей, які в певний час у певному місці взаємодіють і спілкуються між собою. Час існування реальної групи може бути як коротким, так і тривалим. Реальні групи бувають малими і великими. Мала група — відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність такої групи — від 2 до 30—40 осіб. Людина може одночасно входити до складу кількох малих груп. Приклади малих груп: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малих груп утворює велику групу. У психології малі групи часто поділяють на первинні та вторинні. Первинна група — об'єднання людей, пов'язаних між собою родинними узами, дружбою чи спільними інтересами. Головними ознаками первинної групи є контакт віч-на-віч, постійне спілкування і мала чисельність (від 2 до 5— 7 осіб). Вторинна група — де об'єднання декількох первинних груп. Класичним прикладом первинної групи є сім'я, а вторинної — громада, яка об'єднує декілька сімей. За способом утворення групи поділяють на формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні). Формальна група — група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране керівництво і встановлені права та обов'язки осіб, які належать до цієї групи. Наприклад, студентська група створюється на основі розпорядження декана вузу, військовий підрозділ — за наказом командира військової частини. У таких групах чітко визначено їх чисельність, а іноді й термін існування. Неформальна група не має юридично зафіксованого статусу. Вона виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації — симпатії, зближення поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих осіб у конкретних видах діяльності, певних захоплень у вільний час. Такими є, наприклад, різні молодіжні об'єднання (рокери, панки та ін.), асоціальні групи (злодії, наркомани). За ознакою ставлення особистості до внутрішніх норм виділяють Референтна (еталонна) група — реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості. З її представниками людина порівнює себе, на її норми і цінності орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Ця група виконує нормативну і порівняльну функції. За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), корпорації й колективи. Дифузна група — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно-значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередковує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи — випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії — антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда. Асоціація — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значущий для кожного зміст спільної діяльності. Ролі і статуси в такій групі суворо детерміновані, але від цього не залежить ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, що підтримують її функціонування і на які орієнтуються її суб'єкти. Залежно від спрямованості діяльності асоціації поділяють на: Просоціальні асоціації — групи, цінності яких не суперечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації — групи з антисуспільними цінностями. Прикладом просоціальної асоціації є товариство колекціонерів, асоціальної — група підлітків — хуліганів. Корпорація— група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значущий для її членів, але асоціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об'єднання, відгороджене від впливу суспільства. Воно має авторитарного лідера, який застосовує суворі методи управління. Типовим прикладом корпорації є мафіозне об'єднання. Асоціальні асоціації відрізняються від корпорації своєю структурою і характером дій. У них немає стійкого лідера і суворих методів управління. Колектив— група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно-значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значущість діяльності), з'являється нова — суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей. Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрунтується на основі міжособистісних стосунків, які виникають в умовах спільної діяльності. Поняття про групу, види груп. Людина є істотою соціальною, а тому кожен прояв її життя, навіть якщовін не пов'язаний з конкретними іншими людьми, спільною з ними діяльністю є проявом і ствердженням соціального життя. У світі існує понад сотні міліонів формальних і неформальних груп, чи то сім’я, чи то церковна спільнона, робочий колектив тощо. Кожна людина зазвичай є членом тієї чи іншій групи, спільноти. Група – спільнота, що складається з двох і більше взаємодіючих та взаємовпливаючих один на одного індивідів. Група як обмежена розміром спільність людей, виділяється із соціального цілого за певними ознаками: характер діяльності, соціальна чи класова приналежність, структура, композиція, рівень розвитку. Статус, роль, експектації, групові норми, цінності, конформізм, сумісність, згуртованість, референтність – усе це соціально-психологічні явища, що виникають у процесі функціонування міжособистісних стосунків. У своїй сукупності вони складають психологію групи, яка змінюється залежно від групової динаміки. Позитивна групова динаміка: наявність лідера, формування статусно-рольової структури, вироблення групових норм і цінностей, прийняття групових рішень, подолання конфліктів і посилення згуртованості. Негативна групова динаміка (стосунки розладнуються) через невирішення конфліктів. У системі міжособистісних стосунків кожен член групи має певний статус, що зумовлює його офіційні нерегламентовані права, обов’язки, привілеї. Статус і роль виразно характеризують становище індивіда в системі стосунків. Роль, яка виконується в системі міжособистісних стосунків, має відповідати експектаціям – очікуванням членів спільності, що індивід поводитиметься відповідно до її цінностей і норм. Цінності – це вироблені в процесі становлення групи своєрідні еталони, що мають вигляд колективних уявлень про дійсність і виконують функцію ідеалу – бажаної мети. Групові норми – правила, яким повинна підпорядковуватися поведінка кожного члена спільноти. У випадку їх порушення до нього застосовують санкції – покарання, за допомогою яких спільнота домагається дотримання своїх норм. Дослідження стосунків у групах виявили явище конформізму (від лат. подібний, відповідний) – тенденції людини змінювати свою поведінку під впливом довколишніх так, щоб вона відповідала їхнім експектаціям – очікуванням. Група ніби чинить тиск на своїх членів, змушуючи пристосовуватися до її вимог. Конформізм залежить від таких рис особистості як тривожність і навіюваність. Індивід також може виявляти й нонкомформізм, тобто діяти всупереч спільноті, проте найчастіше це супроводжується конфліктом. Засвоєння цінностей і дотримання норм – необхідна умова сумісності членів спільності – їхньої здітності узгоджувати свої дії і підтримувати рівні стосунки за різних обставин. Сумісність є показником згуртованості групи – мірою міцності міжособистісних стосунків, їх стійкості щодо негативних чинників.
