26) Структура особистості. Біологічне і соціальне в структурі індивідуальності. Критика зарубіжних підходів до трактування особистості.
Структура особистості. Біологічне і соціальне в структурі індивідуальності. Людина як член суспільства розглядається як особистість, а як природна істота – живий організм. Виникає питання - якщо особистість – це якість, притаманна соціалізованому індивіду, то яку частку у структурі особистості займають біологічні чинники, а яку – соціальні, і котрі з чинників мають вирішальний вплив на формування особистості? Вітчизняна психологія підходить до проблеми структури особистості з єдиної методологічної основи. Дві сторони людини – біологічна і соціальна – взаємопов”язані і представляють собою єдність. Біологічні особливості складають необхідну матеріальну основу особистості, без якої вона взагалі не може існувати. Природні передумови розвитку індивіда, тобто, його тілесна організація, нервова та ендокринна системи, особливості його фізичної організації значно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей. Але, біологічне, входячи до структури особистості людини, стає соціальним, оскільки переломлюється крізь соціально-психологічні риси людини, і надалі існує (психологічно) в соціальній формі. Наприклад, мозкова вроджена патологія породжує в індивіді, в структурі його індивідуальності біологічно обумовлені риси ( наприклад, особливості запамя”товування), але особистісними якостями вони стають або не стають в силу соціальної детермінації, тобто, залежно від того, як ці риси впливають на встановлення суб”єктом стосунків з оточуючим світом. Тому однакові патології у людей можуть призвести до формування різних особистісних характеристик залежно від того, у яких соціальних умовах розвивалась людина. Природні, органічні особливості і риси виступають у структурі особистості як соціально обумовлені її елементи. Природнє і соціальне утворюють єдність і не можуть бути механістично протиставлені один одному як самостійні незалежні підструктури особистості. Проте, вчені підкреслюють, що, у розвитку людини є ряд біологічних факторів, які підкорені виключно природнім закономірностям і не можуть бути істотно змінені соціальними впливами. Це, зокрема, стать, формування життєво важливих органів, статеве дозрівання, зміни фізіологічних процесів організму у різні вікові періоди. І ці біологічні особливості індивіда справляють вплив на психологічні особливості (наприклад, виникнення сексуальних емоцій у зв”язку із статевим дозріванням, але не раніше). Отже, індивідуальність людської особистості зберігає на собі відбиток своєї природної, біологічної організації, а значить біологічні фактори також входять до структури особистості. Критика зарубіжних теорій активності особистості.
1. Теорія В.Джемса. В.Джемс – одним із перших почав розробляти проблему особистості на науковій основі. Під впливом його теорії формувались подальші концепції особистості, розпочалось активне дослідження таких явищ, як самооцінка, самосвідомість, образ самого себе. Заслуговує на увагу запропонована В.Джемсом структура особистості. Він вважав, що складові частини особистості можна розподілити на три класи: 1) Фізична особистість містить у собі тілесну організацію особистості, матеріальні цінності людини (одяг, житло, матеріальні результати праці), а також близьких родичів людини. В.Джемс пояснював це тим, що коли помирає хтось із наших рідних, ніби помирає частинка нас самих. 2) Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду. За Джемсом, у людині є стільки соціальних особистостей, скільки індивідумів або груп визнає в ній особистість. 3) Духовна особистість – це об”єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини. 2. Біхевіоризм (Б. Скіннер та інш.) Грунтується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Особистісні характеристики є наслідком соціального научіння, тобто вправляння дитини у виконанні суспільно схвалених форм поведінки. У цьому виявляється загальна тенденція течії біхевіоризму, пов”язана із запереченням можливості дослідження, а отже, і врахування ролі свідомості у психічному житті людини. Таким чином, особистість розглядається як результат пристосувальницької діяльності індивіда до суспільного середовища. 3. Психодинамічний напрямок Представлений багатьма теоріями, серед яких особливої уваги заслуговують теорії З.Фрейда, К.Юнга, А.Адлера та Е.Фромма. Основою побудови психоаналітичної теорії З.Фрейда є введене ним поняття несвідомого, що слугує відправною точкою при поясненні особливостей психічного життя людини. Фрейд вважав, що у людини є дві головні природжені інстинктивні потреби – потреба у самозбереженні, продовженні свого роду та потреба агресії, руйнування, війни. Задоволення цих потреб стикається з перешкодами з боку суспільства, тому вони витісняються із свідомості людини і створюють сферу несвідомого. Відповідно до цього Фрейд запропонував таку структуру особистості: • „Воно”- містить витіснені несвідомі інстинкти • „Я”- підпорядковується, з одного боку, несвідомим інстинктам, а з іншого – нормам і вимогам суспільства, виконує функцію наглядача за активністю природжених інстинктів. • „Над-Я” – це сукупність моральних норм і вимог суспільства, які виконують роль цензора. За Фрейдом, людина є передусім біологічною істотою і прагне задовольнити насамперед свої природні інстинкти. Біологічне відіграє головну роль у формуванні і функціонуванні особистості. Психологами у межах психодинамічних теорій були поставлені фундаментальні проблеми – внутрішньої структури особистості, місця „Я” в ній, механізмів формуавння та функціонування особистості, ролі свідомого і несвідомого, регуляції поведінки і діяльності, механізмів психологічного захисту особистості. Аналіз міжособистісних стосунків залишається в основному осторонь, а іноді взагалі не розглядається як чинник формування особистості. К. Юнг продовжував психоаналітичну концепцію у психології. Юнг вводить поняття індивідуації, позначаючи цим терміном процес саморозвитку людини, що поєднує свідоме і несвідоме. Заслугою Юнга є й те, що він створив типологію особистості, в основі якої лежить спрямованість особистості на себе або на зовнішній світ – відповідно людей поділяють на інтровертів та екстравертів. 4. Гуманістична психологія Найбільш яскравими представниками цього напрямку є К.Роджерс, А.Маслоу та Г.Олпорт. Центральною ланкою особистості, за К.Роджерсом, є самооцінка, „Я- концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Необхідною умовою цілісності особистості є гнучкість її самооцінки, здатність під впливом досвіду до переоцінки системи цінностей. Основною заслугою К.Роджерса вважається те, що завдяки його дослідженням явища самосвідомості, самооцінки, „Я-концепії”, а також їхні функції у розвитку особистості стали об”єктом дослідження психологічної науки. А.Маслоу привернув увагу психологів до іншої проблеми. Він вважав головною характеристикою особистості потяг до самоактуалізації, самовираження. Стверджував, що людині не притаманні природжені інстинкти жорстокості та агресії, а якраз навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що спонукає їх допомагати один одному. Ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими людина народжується і які вона може реалізувати за певних умов. Однак ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення інших, і передусім, фізіологічних потреб (пам”ятаєте так звану піраміду потреб Маслоу). Більшості ж людей не вдається досягнути задоволення навіть нижчих потреб (у їжі, безпеці, любові і повазі ), тому вищої сходинки розвитку особистості – самоактуалізації - досягає лише невелика кількість людей. Піраміда Маслоу 1. Фізичні потреби 2. Потреба в безпеці 3. Потреба в любові та прихильності 4. Потреба у визнанні та оцінці 5. Потреба у самоактуалізації 5. Теорії особистісних рис Автори цих теорій розглядють особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які спонукають людей поводитися більш менш однаково в різних ситуаціях. Так, Г.Олпорт розглядав особистість як динамічну організацію особливих мотиваційних систем, звичок, установок та особистісних рис індивіда, які й визначають особливості взаємодії особистості з соціальним середовищем. Мезанізмом розвитку особистості Олпорт вважав так звану „рису-мотив”, яка є вродженою і набутою , на її основі формуються риси особистості. Він виділяв від 2 до 10 основних таких „рис-мотивів”, тобто якостей (працелюбність, лінощі, чесність, ділові якості), які характеризують спосіб життя людини, а решту якостей вважав другорядними, допоміжними. Дж.Кеттел визначив у особистості 16 шкал – наборів полярних якостей (серйозність-легковажність, відкритість-закритість) і на цій основі розробив методику оцінювання особистості. Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія- інтроверсія, та стабільність-нестабільність.. 6. Теорія С.Л.Рубінштейна На думку Рубінштейна, особистість виступає як взаємопов”язана сукупність внутрішніх умов, особливостей, через які заломлюються усі зовнішні діяння людини. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища – психічні властивості та стани особистості. Особистість визначається своїм відношенням до навколишнього світу, яке реалізується у діяльності. Тому для аналізу особистості надзвичайно важливого значення набуває аналіз діяльності особистості (вид діяльності, її мета, мотиви, засоби досягнення мети, які обирає особистість). 7. Концепція особистості Г.С.Костюка. • Згідно з теорією Костюка, індивід стає суспільною істотою, а отже, особистістю, в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність виконувати соціальні функції. Таким чином, Костюк визнавав свідомість і самосвідомість головними компонентами структури особистості. • Розглядаючи проблему співвідношення біологічного і соціального у особистості, Костюк зазначав, що необхідно долати прийняте у психології протиставлення приробного і соціального у структурі особистості. Природні особливості відіграють істотну роль у становленні індивідуальної своєрідності особистості. І хоча природне, так би мовити, „знімається”, розчиняється, трансформується у соціальному, але не усувається, воно діє на всіх етапах життя людини. Немає суспільного, соціального без природного, біологічного, як немає суспільства поза взаємодіючими у ньому індиівдами.
