22) Вербальна і невербальна комунікації. Механізми мови.
Комунікації - це спосіб спілкування і передачі інформації від людини до людини у вигляді усних і письмових повідомлень, мови рухів тіла і параметрів мови. Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні. За даними А. Піза передача інформації відбувається за рахунок вербальних засобів (тільки слів) на 10%, звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонації звуку) - на 35%, за рахунок невербальних засобів - 55%. Мова може бути при вербальній комунікації монологічною, тобто мовою однієї особи і діалогічною, тобто мовою двох і більше осіб. Мова поділяється на зовнішню і внутрішню. Внутрішня мова розуміється як спілкування людини з самим собою. Але таке спілкування не є комунікацією, оскільки не відбувається обміну інформацією. Зовнішня мова включає в себе діалог, монолог, усну та письмову мову. Невербальна комунікація має різні знакові системи. Зокрема оптикокінетичну систему, паралінгвістичну систему, екстралінгвістичну систему, просторово-часову систему, візуальний контакт. Кожна з цих систем має свої особливості. Оптикокінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Велике значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурюювання і піднімання брів, зморщування чола. Ці елементи міміки передають гамо-емоції почуттів людини. Поглядом людина може висловлювати інтерес до розмови. Хоча пильний погляд в очі співбесідника може сприйматися як ознака деякої агресивності. Певне значення мають і жести. Такі як похитування головою, нахил плеча в бік партнера є ознакою також інтересу. Паралінгвістична система знаків – це система вокалізації мовлення, яка характеризується якістю голосом, його діапазоном, тональністю і виражає почуття і стани людини. Тому голос людини може бути спокійним, збудженим, роздратованим. Екстралінгвістична знакова система являє собою включення в мову пауз та інших паралінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх а також темп мовлення). Просторово-часова знакова система виступає особливою знаковою системою, бо розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникнення контакту, символізує увагу до того хто говорить. Тому в різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування. Наприклад, своєчасний прихід до початку переговорів символізує ввічливість партнера. Ще однією специфічною знаковою системою є контакт очі в очі, який має місце у візуальному спілкуванні. Особливе значення має візуальне спілкування для дитини, бо їй властиве фіксування уваги передусім на людському обличчі. Таке спілкування відносять до інтимного спілкування, тобто близького спілкування. У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Наприклад це поширено в Африці, на Середньому Сході, в Країнах Латинської Америки. Отже, вербальна і невербальна комунікація тісно пов’язана між собою. Невербальна комунікація є суттєвим доповненням до вербальної комунікації і підсилює її. Механізми мови. Головним засобом спілкування людини в суспільстві є мова – система словесних знаків, яка опосередковує психічну (зокрема інтелектуальну) діяльність. Тому спілкування це не лише передача інформації, а й її створення. Усі психічні процеси з допомогою мови стають довільними і керованими. Словом позначаються предмети, дії, стани. Зі словом пов’язане уявлення про предмет чи явище. Функція спілкування й обумовлена тим, що кожне слово щось означає, і це дозволяє реалізовуватись мисленню. Мова – могутній фактор психічного розвитку людини, становлення її як особистості, вона причетна до формування свідомості, самосвідомості, поглядів, переконань, інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів, волі характеру. Розрізняють наступні види мовлення: внутрішнє, зовнішнє (писемне і усне (діалогічне, монологічне)).
