21)Поняття про спілкування. Єдність спілкування і діяльності. Сторони спілкування. Педагогічне спілкування.
Спілкування – це складний і багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності, і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини. Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії людини. З ускладненням людської діяльності воно набуло відносної самостійності, почало виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням соціально-культурного досвіду людства. В процесі онтогенезу, задовільняючи потребу у спілкуванні дитина оволодіває мовленням, засвоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. Спілкуючись людина вивляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливості спілкування, переконливо свідчать: спілкування –необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. В результаті спілкування відбувається вплив однієї людини на іншу, опосередковано спілкуванню люди організовують різні види практичної і теоретичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, виробляють доцільну програму дій. Єдність спілкування і діяльності. На відміну від предметної діяльності, яка реалізує суб’єкт-об’єктні стосунки, спілкування – зв'язок суб’єкта з суб’єктом. Однак суб’єкт – суб’єктні стосунки не існують безвідносно суб’єкт-об’єктних. У будь-якому разі вони є способом вияву суспільних стосунків між людьми і несуть у собі не тільки інформацію, а й суспільні цінності, соціальні норми. Отже, спілкування і предметна діяльність перебувають у взаємозалежності і взаємозв’язку. Тому не випадково спілкування виявляє риси діяльності, адже як і діяльність, воно спонукається певними мотивами, спрямовується на досягнення певних цілей, має свій операційний зміст. Про взаємозв’язок спілкування і предметної діяльності свідчить також відома схема періодизації психічного розвитку у дитячому віці, за якою такий розвиток відбувається шляхом закономірного переходу від діяльності до спілкування, та від спілкування до діяльності. Сторони спілкування. Основними структурними компонентами (сторонами) спілкування є: • комунікативна структура – полягає в обміні інформацією між індивідами в процесі онтогенезу; • інтерактивна структура – полягає в обміні не тільки знаннями, ідеями, але й діями, вчинками; • перцептивна структура – характеризує процес сприймання партнерами один одного у спілкуванні і встановленні на цій основі взаєморозуміння. Спілкування, що обумовлене соціальними функціями, регламентоване як за змістом, так і за формою, називається формальним. Неформальним є спілкування, що наповнене особистісним змістом, і визначає особисті стосунки між партнерами. Виділяють 3 рівні спілкування: - соціальний, в процесі якого індивіди взаємодіють дотримуючись соціальних норм; - діловий – виникає в процесі спільної діяльності та характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування; - духовний – взаємодія засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб’єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це власне, спілкування особистостей. Стилями спілкування називають характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішим серед них є: демократичний, авторитарний, суперечливий. Демократичний (з грец. - народ) стиль будується на мовних і не мовних засобах, що викликають у співбесідника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він грунтується на гуманному ставленні до співбесідника, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Авторитарному (від франц. - владний) стилю – притамане вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера й людини загалом. Власне, це спілкування за зразком суб’єкт-об’єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети. Суперечливий стиль – нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилей. Педагогічне спілкування. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату та досягнення спільної мети. Це система взаємодії вчителя і класу, змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу, організація стосунків. Функції педагогічного спілкування: пізнання особистості та її формування; обмін інформацією; організація діяльності; організація міжособистісної взаємодії; співпереживання; самоутвердження. Педагогічний такт – це міра педагогічного цілеспрямованого впливу вчителя на учня, вміння встановити продуктивний стиль спілкування. Культура педагогічного спілкування починається із самовизначення позиції вчителя щодо своєї ролі та її функцій. Він повинен визначити, ким є для нього учень. Результативність спілкування залежить від дотримання норм педагогічної етики, від якостей особистості вчителя, рівня розвитку комунікативних умінь.
