19) Вміння та їх формування. Звички та їх роль у поведінці людини.
Для успішного виконання діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що протікають лише під контролем свідомості, а й повністю усвідомлювані дії, які спираються на знання. Ці усвідомлювані дії прийнято називати уміннями. М.А.Риков характеризує уміння як „готовність діяти розумно, свідомо міркуючи, а не уподібнюючись до автомату”. Про їх місце в діяльності людини точиться багато суперечок. Одні вчені вважають, що уміння виникають раніше навички, що це незавершена навичка, інші - що навичка передує умінню. Причиною цього є багатозначність трактування терміну „уміння”, під яким нерідко розуміють і елементарний рівень виконання діяльності і майстерність людини даній діяльності. Фізіологічною основою вміння є певна структура умовних зв’язків, що складається із зв’язків другої сигнальної системи, в якій представлені знання людини, і між системних зв’язків, завдяки яким комплекси збуджень, викликані словом, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему.(Є.І.Бойко). Якщо у навичках знання використовуються лише на етапі формування, а потім дія виконується на основі виробленого стереотипу, то для умінь характерним є застосування знань і на етапі функціонування. Уміння – це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно досягати поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.(Є.О.Мілерян). Уміє той, хто знає як виконувати певну діяльність і володіє відповідними технічними прийомами (навичками). Проведена дискусія допомогла розв’язати питання про співвідношення між навичками і вміннями. Деякі вчені (К.Корнілов, Л.Шварц, М.Левітов та ін.) заявляли , що „уміння – це неповністю завершена навичка і що сама навичка є відносно завершене вміння”. Звідси виходило, що в процесі вправляння уміння перетворюється у навичку. Необґрунтованість і невірність такої точки зору показали З.Ходжава, Є.Бойко, В.Чебишова, Є.Мілерян та інші, які, виступивши проти концепції перетворення вміння у навичку, довели, що вміння є вищим утворенням, ніж навичка. Навички уже є у тварин, а вмінь вони не мають. Формування умінь є складним процесом, який передбачає оволодіння всією системою операцій по переробці інформації, яка міститься в знаннях, та інформації, що одержується від предмету, операцій по виявленню цієї інформації, її співставлення і співвіднесення з діями. Воно може здійснюватися двома шляхами. У першому випадку людині дають певну систему знань і ставлять перед нею завдання. Вона повинна сама знайти шлях його розв’язання. Застосовуючи різні способи і допускаючи помилки, вона виявляє необхідні орієнтири, способи переробки інформації і прийоми діяльності. Такий підхід реалізується в умовах шкільного навчання, хоч і є недостатньо ефективним. Другий шлях полягає в тому, що вчитель ставить перед учнем певне завдання і керує його психічною діяльністю, необхідною для здобування і застосування знань. Такий шлях зараз інтенсивно розвивається і реалізується в проблемному навчанні. З навичками людини тісно пов’язані звички. Звичка – це потреба здійснювати певні дії. Від умінь і навичок вона відрізняється тим, що являє собою непродуктивний елемент діяльності. На відміну від простої навички звичка може свідомо контролюватися людиною. Від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (негативні звички). Звичка заставляє людину діяти певним чином. Її фізіологічною основою є утворення в корі великих півкуль головного мозку динамічного стереотипу. Якщо навичка формується у людини шляхом свідомого і багаторазового вправляння, то звичка може утворюватися без будь-яких зусиль з боку особистості. Звички бувають корисні і шкідливі. Вони входять у моральний фонд особистості і утворюють з навичками основу поведінки особистості. На них формуються риси характеру людини.
