Пятница, 29.03.2024, 11:42

Hack FoR LiFE inTeRnet -                        "hackersoft"

Вы вошли как Гость | Группа "Залетные"| 
Категории раздела
Статьи [30]
история Украины [33]
метрология [25]
психология [30]
прочее [0]
тут вы найдете информацию
+18 [0]
Мини-чат
опрос
какая у вас ОС?
Всего ответов: 554
облако
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
...

Каталог статей

Главная » Статьи » история Украины

УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ 20-х рр.ХХ ст.
Українське відродження 20-х років XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Його коріння — у нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 pp. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогла зупинити ні братовбивча громадянська війна, ні масова еміграція української інтелігенції, ні тиск тоталітарної держави.

Українське Відродження охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. була прийнята постанова Раднаркому УСРР, в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». У 1925 р. діяло 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів. При вступі до вузів ураховувалося соціальне походження — для робітників не вимагалося атестата про середню освіту, не проводилися вступні іспити. Для них у 1921 р. були відкриті робітничі факультети (робітфаки). Протягом 20-х років кількість неписьменних скоротилася з 70 % до 43% дорослого населення. Багато зробили для розвитку освіти наркоми О. Шумський, М. Скрипник. Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. Найбільш плідно працювала перша секція, куди входили М. Грушевський (у 1924 р. повернувся із-за кордо ну), М. Слабченко, Д. Яворницький, С. Єфремов, А. Кримський.У середині 20-х років 80 % населення республіки складали українці, а 20 % — представники інших національностей. Тому політика коренізаціі здійснювалась у двох напрямках: українізація та створення необхідних політичних, соціальних і економічних умов для культурного розвитку національних меншостей. У зазначений період з 3702 відповідальних працівників губернського, окружного і районного масштабу українською мовою володіли лише 797 чол. Ще меншим був відсоток українців серед відповідальних працівників республіканського масштабу.Для практичного керівництва політикою українізації була створена комісія по українізації на чолі з В. П. Затонським, куди ввійшли також В. Я. Чубар, М.О. Скрипник, О. Я. Шумський та ін.

Українізація не означала примусової денаціоналізації меншин. Для того щоб її проведення не завдало шкоди представникам інших національностей, які проживали компактно, під керівництвом Комісії у справах нацменшостей ВУЦВК (1924— 1930) відбулося національне районування території республіки. У 1923-1925 pp. було організовано 12 національних районів (німецьких, болгарських, російських і польських), а також національні сільради: 167 російських, 153 німецькі, 115 польських, 86 єврейських, 27 грецьких, 24 болгарських. У 1924 р. утворилась Молдавська Автономна СРР у складі УСРР. У цей час у республіці працювало 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 з єврейською, 31 — з татарською та інші. Цим створювались умови для національно-культурного відродження всіх народів України.

Категория: история Украины | Добавил: TESTER (17.01.2011)
Просмотров: 4331 | Рейтинг: 3.5/6
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]